Мачу-Пікчу

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

demo content
Мачу-Пікчу (в перекладі з мови кечуа - стара вершина) - місто стародавньої Америки, що знаходиться на території сучасного Перу, розташоване на висоті 2450 метрів над рівнем моря. Воно стало справжнім символом Перу та його корінного народу – інків. У 2007 році його визнали одним із семи нових чудес світу.

Також Мачу-Пікчу часто називають «містом в небесах», або «містом серед хмар», іноді - «втраченим містом інків». Деякі археологи вважають, що це воно було створене, як священний гірський притулок, великим правителем Пачакутеком за сторіччя до завоювання імперії, тобто приблизно в 1440 році, і функціонувало до 1532 року, коли всі його жителі таємничо зникли. Схоже на Мачу-Пікчу високогірне місто Чокекірао проіснувало набагато довше, до 1570-х років.


Історія та архітектура


Імператор Пачакутек побудував Мачу-Пікчу, як символ своєї могутності та непереможності, свою резиденцію. Мачу-Пікчу не надто велике місто - в ньому не більше 200 споруд. В основному це храми та резиденції, складені з щільно підігнаних один до одного кам’яних плит. Вважають, що в ньому проживало до 1200 чоловік, які поклонялися богові Сонця Інті.


Більш ніж на 400 років про це місто повністю забули і воно стало справжньою пусткою. Проте 24 липня 1911 американський дослідник з Єльського університету, професор Хайрем Бінгхем дістався сюди у супроводі місцевого хлопчика-провідника. Як виявилося на висоті 2400м розташоване селище! Як розповіли поселенці, вони втекли від небажаних візитерів, свавільства чиновників, добровільно-примусового набору в армію та непосильних для звичайних людей податків.


Мачу-Пікчу має дуже чітку структуру. На південному-сході вгадується комплекс палацових споруд. Камені, з яких вони складені, оброблені настільки ретельно, що можна з упевненістю сказати: їх будували не ті майстри, які склали інші споруди.


У західній частині знаходиться головний храм з вівтарем для жертвопринесень. Напроти - житловий квартал, щільно забудований двоповерховими будиночками. Між ними, як в лабіринті, в'ються вузькі вулички, які досить часто приводять у глухий кут, або просто нависають над прірвою.


Іспанські конкістадори так і не змогли дістатися до Мачу-Пікчу, саме завдяки цьому місто не було зруйноване. Нам невідомі ні мета його будівництва, ні точне число жителів, ні навіть його справжня назва.
Американські дослідники Річард Бюргер і Люсі Салазар з Єльського університету, спираючись на матеріали іспанської хроніки XVI століття, висунули припущення, що це була зимова резиденція Пачакутека. Влітку, під час сезону дощів, в місті, цілком ймовірно, залишалося не більше двохсот осіб. Пізніше, після краху імперії інків, місто втратило своє значення, і жителі покинули його назавжди.


На південно-східному краю Мачу-Пікчу каменярі звели дві величні конструкції, які Бінгхем вважав роботою «майстрів-художників», - напівкруглу башту примкнуту до неї прибудову.
Через схожість цієї вежі із храмом Сонця в Куско вона отримала таку ж назву. Комплекс, що складається з башти та прилеглих до неї будівель, служив одночасно і невеликим укріпленням, і святилищем. Вежа була зведена навколо величезного шматка природної скелі, якого згодом обтесали та перетворили на вівтар. Під вежею ж знаходиться грот. Бінгхем припускав, що в ньому захороненні мумії правителів інків, але учені вважають, що він, швидше, служив приміщенням для якихось ритуальних дій, тим більше, що неподалік був виявлений священний інкських хрест - Чака. Навіть зараз цей комплекс вражає своєю красою та надзвичайною архітектурою, що ж казати про часи, коли він був збудований. Сходи перед Будинком принцеси ведуть до башти, звідки відкривається прекрасний вид на долину, що розкинулася внизу. Вікно, з якого можна розгледіти усю цю неземну красу, ймовірно, використовувалося жерцями для спостереження за переміщенням сонця.


До західної стіни величного храму прибудоване невелике закрите приміщення, назване «прикрашеною кімнатою», яке є яскравим свідченням надзвичайної майстерності інкських каменярів. Можливо, найпривабливішою з усіх будівель Мачу-Пікчу є «Храм трьох вікон». Його назва пов’язана з трьома дивними вікнами, що мають форму трапеції та виходять на схід, із боків - «сліпі вікна» таких же розмірів, які, можливо, слугували нішами. Якщо вірити місцевій історичній хроніці, перший правитель інків наказав побудувати храм на тому місці, де він народився, в Тамбо-Токо, причому в ньому повинно було бути три вікна, які б символізували печери, «будинок його предків по батьківській лінії, від яких він веде своє походження ». На жаль, ця легенда навряд чи правдива, адже архітектурний стиль Мачу-Пікчу відповідає більш пізньому періоду.


Від Священної площі можна, щоправда, з великими труднощами, дістатися до вершини скелі де лежить величезний багатокутний камінь «інтіуатана», або «місце, де прив'язано сонце» (в перекладі «інті» означає «сонце», «уата» - « прив'язувати »). Бінгхем припускав, що тут інки символічно «прив'язували» сонце, щоб воно не тікало від них під час зимового сонцестояння. «Ті жерці, - писав він, - які могли двадцять першого або двадцять другого червня зупинити рух сонця і" прив'язати "його до кам'яного стовпа в одному з храмів, користувалися у інків особливою повагою і шануванням».
Цей надзвичайний, вирубаний в скелі камінь міг бути і сонячною обсерваторією, де жерці визначали час, кращий для початку сівби або збору урожаю, стежачи за зникненням тіней від сонця під час осіннього й весняного рівнодення. За таких випадків жерці засипали камінь купами квітів і трав, зокрема, під час «інті Раймі» - в червні і грудні влаштовувалися прекрасні свята Сонця. Жителі Мачу-Пікчу, мабуть, збиралися біля «інтіуатана», де протягом декількох днів проводили релігійні обряди з статуями божеств, співали виконані музичної гармонії гімни і молилися.


Дорога з Мачу-Пікчу в Куско - прекрасний зразок мистецтва інкських будівельників. Навіть у сезон дощів дорога в прекрасному стані. Вся імперія була охоплена широкою мережею комунікацій, протяжністю приблизно в 40000 км. Дороги в державі інків мали, перш за все, стратегічне значення - по них повинні були проходити війська. Крім того, вони сприяли культурному обміну між усіма областями держави. Завдяки дорогам люди вчилися один в одного мистецтву кераміки, ткацтва, обробки металів, архітектури та будівництва.
Інки не знали колеса, і гірські дороги найчастіше були ступінчастими. Ті, що проходили по океанському узбережжю, спеціально огороджувалися з двох сторін глиняними стінами, які захищали від сонця, вітру і піщаних заметів. Якщо на шляху зустрічалася болотиста низина інки споруджували насип. Для переходу через річки будували кам'яні і перекидали підвісні канатні мости, які вважалися священними об'єктами - того, хто пошкодить міст, чекала смерть.
Щоб звести місто в настільки незручному для будівництва місці, потрібна була неймовірна майстерність. На думку інженера-будівельника Кеннета Райта і археолога Альфреда Валенсії Сегарри, більше половини зусиль, витрачених на будівництво, пішло на підготовку ділянки, дренаж і роботи по закладанню фундаменту. Масивні стіни і ступінчасті тераси більше 500 років тримають місто, не дозволяючи дощам і зсувам знести його зі скельного карниза.


Спадкоємці антських культур і донині вважають Мачу-Пікчу символом їхнього зв'язку з великою цивілізацією минулого, частиною історії, яку завойовники не змогли стерти з пам'яті.
Сучасний стан
Мачу-Пікчу, особливо після отримання статусу Всесвітньої Спадщини ЮНЕСКО, став центром масового туризму. У день місто відвідують близько 2000 туристів; з метою збереження пам'ятки ЮНЕСКО вимагає скоротити їх кількість до 800 в день. Мачу-Пікчу знаходиться у важкодоступному регіоні. Для підтримки туризму були побудована залізниця до сусіднього міста Агуас-Каліентес з Куско. Від залізничної станції Агуас-Каліентес до Мачу-Пікчу ходить автобус, який долає вісім кілометрів крутого підйому по серпантину. ЮНЕСКО виступило проти будівництва канатної дороги, щоб обмежити потоки туристів. У результаті землетрусу 2004 року деякі ділянки залізниці сильно постраждали, але згодом їх відновили.
Збереглася оригінальна стежка інків до Мачу-Пікчу вздовж річки Урубамба через кілька перевалів, похід по якій вимагає декількох днів дороги.
На 35-й сесії комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО було прийнято рішення, що древнє місто з 1 лютого 2012 року буде виключений зі списку об'єктів Всесвітньої спадщини, що знаходяться під загрозою. Разом з тим, комітет не відмовляється від подальших дій, що сприяють поліпшенню стану міста.