Останні новини

Петра

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

утворюючи природні стіни, що вивищуються до 60м! Ще одним великим центром набатейської цивілізації була Хегра. У 2007 році Петра була обрана одним із нових семи «чудес світу».
Історія
Петра була розташована на перехресті двох найважливіших тогочасних торгових шляхів: один сполучав Червоне море з Дамаском, інший - Перську затоку з Газою біля узбережжя Середземного моря. Впродовж віків мандрівникам, що подорожували з караванам, нав'ючених дорогоцінним прянощами (їх ціна в Європі та Індії відрізнялась в сотні разів), тижнями доводилося мужньо переносити суворі умови Аравійської пустелі, і коли вони бачили прохолоди вузького каньйону Сик, їх серця аж переповнювала радість, адже попереду - довгождана Петра, де можна було знайти їжу, дах над головою і головне - прохолодну цілющу воду.
Сотні років завдяки торгівлі Петрі була одним із найбагатших міст на території Йорданії. Але коли римляни відкрили морські шляхи на Схід, сухопутна торгівля прянощами зійшла нанівець, і Петра поступово спустіла, загубившись в пісках. Цікаві будівлі Петри споруджувалися в різні епохи і при правлінні різних володарів, в числі яких були як Ідумеї (18-2 ст. До н. е.), так і Набати (2 в до н. е. - 106 р. н. е.), римляни (106-395 рр. н. е.), візантійці і навіть араби. У XII столітті н. е. ними володіли хрестоносці.
Першим з європейців нового часу Петру побачив і описав швейцарець Йоганн Людвіг Буркхардт.
Поряд з античним театром тут можна побачити будівлю епохи Едома або набатеїв. Пам'яток, споруджених після VI століття н. е. практично немає, бо в ту епоху місто вже втратило своє значення.
Сучасне становище

В наші дні щороку близько півмільйона туристів приїжджають до Йорданії, щоб подивитися на Петру, споруди якої свідчать про її славне минуле. Якщо ви пройдете прохолодний каньйону Сик, то за поворотом вам відкривається Скарбниця - велична будівля з фасадом, висіченим з величезної скелі. Це одне з найкраще збережених споруд першого століття. Будівлю вінчає величезна урна з каменя, в якій, за легендою, зберігалося золото і коштовні камені, - звідси і походить назва «Скарбниця». Якщо пройдете далі, то побачите, що каньйон поступово розширюється і перетворюється в природний амфітеатр, в пісчаникових стінах якого безліч печер. Але головне, що кидається в очі, - це видовбані в скелях склепи. Колонада і амфітеатр свідчать про присутність римлян в місті в першому і другому століттях. Бедуїни пропонують утомленим туристам проїхатися на верблюдові, продають сувеніри і поять свої стада кіз у міських джерел, води яких угамовують спрагу людей і тварин.


Будівництво

Жителі Петри впродовж віків удосконалювали своє мистецтво роботи з каменем. Сама назва «Петра» означає «скеля». І вона, дійсно, була містом з каменя, єдиним в усій Римській імперії. Набатеї, які побудували місто, з терпінням висікали будинки, склепи і храми з кам'яних брил. Петра затишно розташувалася серед червоних пісковиків, які прекрасно підходять для будівництва, і до першого століття нашої ери в серці пустелі виросло це величне місто. архітектори Петри створили надзвичайно складну систему водопостачання (в місті було 200 резервуарів для дощової води, а також за допомогою теракотових труб можна було отримати воду з джерел, що знаходились навіть за 25 км від міста), саме тому, незважаючи на посушливий клімат, жителі Петри завжди мали питтєву воду.
Знаменитий храм-мавзолей Ель-Хазне, за планами архітекторів, мав знаходитись в колишньому руслі річки. Для зведення цієї споруди було навіть змінено русло річки, що на той час було зробити надзвичайно складно! У скелі був прорубаний тунель(куди і направили річку, побудувавши цілу серію гребель.

Ель-Хазне – це знаменитий скельний храм-мавзолей, «Скарбниця фараона», як називають її араби.
Мавзолей створений приблизно близько II століття - можливо, у честь імператора Адріана, який саме в той час відвідував Сирію. Точне призначення споруди до кінця не з'ясовано, деякі вчені припускають, що спочатку це був храм богині Ісіди, адже багато рис пам'ятника говорять про те, що можливо його спорудили майстри, знайомі з прийомами будівництва Олександрії.
Мавзолей Ель-Хазне - приклад надзвичайної майстерності стародавніх архітекторів і каменярів. До цих пір не зрозуміло, як за тих часів можна було робити настільки точні розрахунки!
Величезна поверхня скелі була буквально стесана. Але для цього слід було спорудити спеціальні риштовки на той час їх створювали виключно з дерева, але як відомо їх у цій місцевості майже немає! При відсутності лісів можна було, скористатися нерівностями, що утворилися на скелі природним чином, ідучи по них, як по східцях. В цьому випадку і каменяр, і різьбяр починали з самого верху, вирубуючи перший ступінь, а потім спускалися все нижче і нижче. Адже одна справа створювати майбутню споруду, стоячи на будівельних риштованнях, і зовсім інша - робити те ж саме, повиснувши над прірвою!
Згідно легендою, від слова «Ель-Хазне» згодом утворилось слово «Казна» (скарбниця). Насправді між цими словами немає прямого зв'язку. Ель-Хазне буквально означає «сховище» від «хазана» - запасати, зберігати. Російське слово «казна» було запозичене в XII-XIV століттях з половецької мови.
Місто Петра
Петри займає досить велику площу. Від центру і до околиць вона сягає кількох кілометрів.
Головна вулиця, що простягнулася зі сходу на захід через усе місто, була прокладена за часів римського панування. По обидва її боки тягнеться велична колонада. Західний кінець вулиці упирається в величний храм, а східний закінчувався тріумфальної аркою.
Ед-Дейр - це вирубаний на вершині скелі монастир - величезний будинок шириною близько 50 м і висотою понад 45 м! Цей храм деякий час служив християнською церквою, адже на його стінах виявлено різьблення хрестів. Пізніше, після того, як дослідники розкопали підземний хід під монастирем, вони виявили усипальницю одного з набатейских царів.
Культурологічні дослідження
Акведук
Герман Вейс у своїй книзі «Історія культури: Костюм. Прикраси. Предмети побуту. Озброєння. Храми та житла. Звичаї і вдачі» згадує про архітектурний стиль, характерному для Петри так:

В епоху занепаду римське зодчество відмовилося від всіх законів архітектоніки і, підкоряючись моді на пишність, стало створювати будівлі, які здавалися виконаними з м'якого матеріалу, а не побудованими з твердого каменю. Прикладом такого архітектурного несмаку можуть служити деякі фасади Петрі.
Вода в пустелі
Щорічно рівень дощових опадів в Петрі складає лише близько 15 сантиметрів. Щоб зберегти воду, місцеві жителі вирубували канали і водоймища прямо в скелях!
Петра в культурі
Природна і архітектурна унікальність Петри не раз привертала кінематографістів. Тут знімалися такі фільми, як:
«Синдбад й око тигра» (1977, реж. Сем Уонамейкер),
«Індіана Джонс і останній хрестовий похід» (1989, реж. Стівен Спілберг),
«Смертельна битва 2: Винищення» (1997, реж. Джон Леонетти),
«Пристрасть у пустелі» (1998, реж. Лавінія Куррье),
«Арабські ночі» (2000, реж. Стів Баррон),
«Трансформери: Помста занепалих» (2009, реж. Майкл Бей).
«Прожити життя» (Бразилія, 2009, реж. Жайме Монжардін).

І... ще трішки від себе


етра належить до Королівства Йорданія, більша частина якого лежить у пустелі. Але ще 2 тисячі століть тому на півдні країни були квітучі сади. У 4 ст. до н. е. тут заснували свою державу набатеї. Набатейське Царство стало наймогутнішим на той час. Величні храми, видобування води в пустелі, зберігаючі й зрошувальні системи- ось неповний перелік здобутків . Племена , що оточували набатеїв мали їх за магів.

Рекем чи Петра - столиця могутнього царства - знаходилась на Великому Шовковому шляху. Наповнювалася казна за рахунок торгівельного та перевізного мита.

місто немов у чаші із скель. Потрапити туди можливо лише через вузьке урочище шириною в 4 м, висотою - до 100м.

Більшість будівель висічені в скелях. а архітектура вражає сучасників.

Хазне(скарбниця, сховище)- найбільш видатна пам"ятка. Для її створення було стесано величезну поверхню скелі. Колони нічим не підтримуються, але й зараз стоять. За фасадом нема будівлі, лише видовбана печера - усипальниця царя.

Є тут і християнський монастир , видовбаний у скелі, висотою більш 45 м.

Всього не можливо переказати. Цікавість до Петри з часом не зменьшується. Тут постійно працюють археологи. не скінчається й потік туристів.

Бедуїни дуже оберігають свою видатну Петру.